Про нас

Наше бюро перекладів не випадково отримало назву «Glebov». У квітні 2009 року ми вирішили скористатись досвідом наших предків-перекладачів й продовжити сімейну традицію перекладу на новому рівні – на комерційному. Наші предки в основному займалися перекладом художньої літератури, але спеціалісти нашого бюро перекладів надають послуги з перекладу юридичних та технічних текстів, не лише у місті Києві та по всій Україні, але й для закордонних партнерів. Спогади про перекладачів Глебових зустрічаються приблизно з 17 сторіччя. Відсутність більш ранніх спогадів можна пояснити тим фактом, що перші прізвища були виявлені у старослов’янських документах тільки у XV сторіччі, але могли існувати й раніше. Більш того,  суворо спадкоємними, юридично закріпленими за всіма громадянами Радянського Союзу прізвища стали лише у 1930 році.

Більшість сучасних прізвищ створено від християнських, православних імен, які знаходяться в церковному календарі - святках. В якості ілюстрації, до всього сказаного наведемо тлумачення нашого прізвища з класичного філологічного видання – «Словаря живого великорусского языка» В.І.Даля (цитати наводяться по виданню: В.И.Даль. Толковый словарь в четырех томах. Москва, «Русский язык»", 1991 год): ГЛЕБОВ. Від староруського особистого імені Гліб (розмовне Ігл'еб) - з скандинавського Гудлейфр; старогерманського гуд - "бог" + лейб - "віддавати" (під захист).

Таким чином прізвище Глебов утворено від особистого імені Гліб, яке мало широке розповсюдження у Стародавній Русі. Воно запозичене у древніх германців (імовірно, у скандинавів) та означає «наданий Богу; відданий під захист Бога». Нерідко зустрічається в староруських письмових пам’ятниках ХVI сторіччя: Гліб Карпович, Гліб Сопега. Суфікс -ов у складі прізвища виконує притягуючу функцію (Глеб + -ов = син, нащадок Глеба). Це ім’я лягло в основу й інших прізвищ: Глеб, Глебка, Глебко, Глебик, Глебович.

Попрацювавши с Особистими архівними фондами в державних Сховищах СРСР, підручниками з історії та мемуарами різноманітних літературних діячів вдалось знайти згадування про наступних перекладачів, які мали прізвище Глебов.

• Глебов Олександр Іванович (1722-1790)
• Глебов Сергій Іванович (1736 - 1786)
• Глебов Дмитро  Петрович (1789-1843)
• Глебова-Судейкіна Ольга Афанасьївна (1855-1945)
• Глебов Юрій Васильович (1963)
• Глебова Катерина Юріївна (1985)

Обер-прокурор, потім генерал-прокурор Сенату (1761-1764), генерал- кіргскоміссар, управляючий Смоленським намісництвом та Белгородською губернією. Перекладач з французької мови книги Ж.-Б.-К. Деліля де ла Саля «Шлях мислення про безсмертя душі. Про любомудри природи» (1786). Переклад рясніє архаїзмами та відрізняється надзвичайно поважним словом; Глебов не прагнув точно слідувати оригіналу — в авторський текст введені особисті роздуми перекладача. Глебов Олександр був старшим сином київського генерал-губернатором - генерал-аншефа Івана Федоровича Глебова.  Олександр, жонатий на племінниці цариці Єлизавети Марії Чоглоковій, займав вищі постив Росії. У 1762 г. осуджений Сенатом (паралельно с Хорватом), але у 1773 р. повернувся на службу та навіть судив Пугачова у 1775 р. Будучи знову в опалі, у 1786 р. переклав с французької «Шлях мислення про безсмертя душі», який вважали одним з найкращих перекладів.

Глебов Сергей Іванович (1736 - 1786)

Поет та перекладач XVIII ст., другий син генерал-аншефа Івана Федоровича, служив у артилерії, народився 13 березня 1736 р., помер 24 травня 1786 р. На службу записаний готлангером 6 жовтня 1742 р.
У 1754—1756 рр. він був інженерним офіцером при будуванні кріпості св. Єлісавети. У 1755 р. отримав чин поручика, а 1 січня 1758 р. — капітана. В 1760—1761 рр. приймав участь у прусськім поході. 3 березня 1763 р. Отримав звання майора й 22 вересня 1767 р. — в підполковника артилерії. 4 вересня 1768 р. його батько, що був депутатом від Алексинского дворянства в Комісії укладення, передав йому своє депутатське звання; 23 жовтня Глебов балотувався в члени комісії з розмноження народу, землеробства, домострою, про поселеня, рукоділля, мистецтво та ремесла (отримав 147 виборчих та 127 невиборчих голосів), а 30-го — в комісію духовно-громадянську (153 виборчих та  80 невиборчих голосів); 3 листопада маршал оголосив про обрання його в духовно-громадянську комісію; 8 січня 1769 р. його обрали кандидатом в члени експедиційної комісії, та 12 січня було оголошено, що він затверджений Государинею членом цієї комісії. Під час першої турецької війни Глебов у 1770 р. в якості волонтера знаходився під Бендерами. 1 січня 1772 р. він отримав звання  полковника. В останні роки своєї служби він числилися в 1-м артилерійському канонірському полку. У березні 1774 р. Глебов був звільнений зі служби, відповідно до клопотання, за станом здоров’я, з нагородженням чином генерал-майора. За словами складачів словників російських письменників Глебов писав вірші, надруковані їм в різноманітних періодичних віданнях; між іншим, у «Нових щомісячних творах» 1788 р. (ч. 21) надруковано його листа до видавців  з додатком віршу; більш відомий він як перекладач.

Він переклав:

1. «Про лестощі», 1759 р;
2. «Військові правила Вегецієви», 1764 р.;
3. «Життя славних в древності мужів, писанні Плутархом», 1765 р.;
4. Дідро, «Чадолюбивий батько», 1765 р.;
5. Дідро, «Побічний син, або спокуса благо чинності», 1765  р.;
6. «Промова про нерівність станів», 1788 р.;
7. «Епістола кардинала де Берніс», 1788 р.

Глебов Дмитро  Петрович     (1789-1843)

Перші вірші надруковані у 1807. У 1810—1816 опубліковано ряд патріотичних од, включаючи події Вітчизняної війни 1812, у якій він приймав участь. У 1812—1816 окремими виданнями вийшли «Сражение при Бородине», «Певец в кругу россиян», «Глас московского жителя на освобождение России от врагов» (все опубл.: М., 1813). У 1817—1827 постійно розміщує вірші у періодичних виданнях. Його основні поетичні жанри — романс та медитативна елегія, у яких, безпосередньо, відслідковується вплив К. Н. Батюшкова. По своїй літературній орієнтації Глебов належав до пізнього сентименталізму з предромантичним впливом («Сон», «Отчужденный», «Отъезд» — 1827). Глебов пробує створити пізній сентиментальний варіант романтичної балади («Клятва», «Луиза и Линдор»); звертається до літературної обробки фольклорних мотивів; його пісня «Скушно, матушка, мне сердцем жить одной» (1817) отримала широку популярність та утрималась у пісенному репертуарі дотепер («Вдоль по улице метелица метет» — музыка А. Е. Варламова). Глебов був пов’язаний дружніми та родинними зв’язками (його мати — народжена Кошелева) з широким колом московських письменників, переважно карамзіністів: М. Н. Макаров, П. И. Шаликов, В. Л. Пушкин, А. И. Кошелев.

Глебова-Судейкіна Ольга Афанасьївна (1855-1945)

Талант перекладача найбільше виявився в ній коли вона жила у Франції. Є спокуса объяснити це зміною мовного оточення: теперь вона кожний день розмовляла французською, котру знала з дитинства. Але, з іншого боку, цікавість до перекладів пояснювався і прагненням задовільнити деяку спрагу до поезії, бо у свойому парижському вигнанні вона була позбавлена тіїї поетичної атмосфери, в якій вона постійно жила раніше.
Наибільш вдалими з її перекладів можна вважати "Зліт" ("Elevation"), "Осіння пісня" ("Chant d'automne"), "Старушок" ("Les petites vieilles"), "Каїна й Авеля" ("Abel et Cain"), "Водомет" ("Le jet d'eau"), Бодлера, "В смутнім трепеті..." ("Je devine a travers un murmure..."), "Солов’я" ("Le rossignol") Верлена. Вдалося відшукати та відновити тільки частину перекладів Ольги Судейкіної.